Українська мова 4 клас

Диктант 1

Запорожці жили скрізь по Дніпру, у Великому Лузі, по степах та городках. Городки були обнесені високим валом, а  в тім місці, куди входити, стояло з боків два високих стовпи. Було, кому є діло до старшини, іди у фортецю дорогою, а як тільки поліз через вал, зараз підскочать помічники кашовара і ну киями: "Не ходи навпростець, ходи у ворота!"
Запорожців часто грабували ляхи  та турки, а за те не спускають їм і запорожці. У них була черга, кому їхати на роздобудки, а кому дома бути. Як тільки хто вернеться без нічого, то його карали киями. Хоч і київ отримував - сідав, пив, їв. Не сердилися довго: не привіз сьогодні - привезе завтра, а все-таки роздобуде на товариство.

Диктант 2

Літо на Україні за народним календарем починається двадцять першого червня.  Влітку дні найдовші, а ночі найкоротші. Як погідна ніч, то падає густа роса, покриває землю і рослини. Часто надходять бурі із зливами і громами. Інколи випадає град, виб'є збіжжя в полі, обломить дерева і заподіє великої шкоди.
По городах, полях і в лісі багато всяких квіток. Безліч метеликів і інших комах у повітрі. Вже достигають деякі овочі і ягоди. На полях визріває збіжжя, і настають жнива.
В полудень стає гаряче. Сонце аж обливає теплом. Пішов би тути, та ноги не несуть. Ягнята лежать собі в холодочку біля ставка. Коні зібралися докупи: стоять, опустили голови, тільки хвостами обганяють оводів.
Все відпочиває.

27 травня

Диктант 3

Поляни жили окремо і володіли своїми родами. І до того  вони жили родами, кожен на своїх місцях.
І були три брати: одному ім'я Кий, другому - Хорив, а сестра в них була  Либідь.
Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка нині називається - Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею.
І збудували вони місто, в ім'я старшого брата свого нарекли його Київ.
Був круг міста ліс і бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни і донині в Києві...

Диктант 4

Гордість Верхньої Хортиці

У Верхній Хортиці стоїть і досі могутній запорозький дуб, про який існує чимало переказів і легенд. Це один із найстаріших дубів в Україні: йому вже понад сім століть.

Чому ж цей велетень живе ось уже сьомий вік і щовесни зеленіє? Старі люди, запорозькі нащадки, пояснюють це тим, що дуб виріс біля джерела, яке щедро напоювало його коріння, давало йому силу і снагу. Пишний крислатий дуб привертає увагу багатьох мандрівників, які цікавляться пам'ятниками минулого. Людність міста Запоріжжя та Хортиці пишається цим дубом і з великою любов'ю оберігає його.

Люди пов'язують життя цього дуба з історичним минулим нашого краю, зокрема з історією запорозького козацтва.

Охочі до вигадок люди запевняли, ніби під цим дубом запорожці разом Із своїм отаманом Сірком писали знаменитого листа турецькому султанові. Інші оповідали, що Богдан Хмельницький, ведучи запорожців у квітні 1648 року до Жовтих Вод, де він уперше переміг ворога, зупинив військо біля кринички, що недалеко від цього дуба. Перед виступом у похід Хмельницький звернувся до козаків з промовою і закликав їх бути такими ж дужими й міцними в наступному бою, як цей дуб-велетень.

Диктант 5 

Бабине літо

День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі синіло, як літом.

Сонце ходило на небі низенько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вечір ледве ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист зеленів, ніби влітку. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо, а справжнє літо. Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння. Усе синє небо було ніби засноване білим, як пух, легким, як шовкові нитки, павутинням.

Вирушаймо в путь!

     Як хороше мандрувати літом в Україні! Як приємно проїхати її шляхами, коли розкриваються перед тобою все нові обрії!

     Сонячне, колосисте безмежжя вабить і кличе до себе. Легкі тепловії лоскочуть покрите бронзовою смагою лице.

     Безмежна голуба далечінь розгортає перед тобою дивну красу барв різних відтінків. То замерехтить жовтогаряча золотиста нива. То розстелеться синіми, червоними, рожевими килимами буйнота трав.

     Вогнисто спалахував небокрай на сході. День зводить над Дніпром свої вітрила. Заграв вітерець на хвилях Каховського моря, рожева смуга пролягла на воді. То сонце розіслало червоні шовкові полотна.

     Пливемо на зустріч сонцю.

29 травня

Бережіть пташок

Серед пташок, що зимують у нас, є багато друзів зелених насаджень. Ці пташки визбирують різних шкідливих комах у парках, садах, скверах, лісах.

Кожний може влаштувати в себе на подвір'ї біля вікна їдальню для голодуючих пташок. Прив'яжіть на гілку дощечку з маленьки­ми бортиками зверху, на стійці прибийте дашок, і пташина їдальня готова. Залишається тільки насипати в неї насіння соняшника, гар­буза, коноплі — його дуже полюбляють синички. Підраховано, що більшість усіх гнізд шкідливої гусені знищують ці пташки. Синиці охоче здзьобують несолоне м'ясо, різний жир, Потурбуйтесь про пташок зимою, і вони вам віддячать тим, що збережуть багато плодів від шкідливих комах.

Вода весною

Так щовесни. Ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. Ось перше сухе місце трапи­лося. Не видно жодного зайця. Проте скоро-таки надибають. Заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.

Заєць хоче у воду скочити. Весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. Батько бере його обома руками, заєць здригаєть­ся. Вигляд у нього заляканий і безпорадний.

А ген ще двоє зайців! Нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.

Батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.

Батько їх ловить і випускає на згірку за селом.

30 травня

Світанок

Ледве світає, а ластівки вже дзьобонять по стріхах. Півні перекликаються. Вертаються пастухи з кіньми. Свіжий холодок і хмарки на сході віщують погідний день. Стайня відчинена, худоба ще відпочиває.

Сусід на дровітні коле поліно. З-під стріх виповзає лінивий дим. Кури починають гребти коло призьб телята озиваються, корови підтягують басом…

Сонце підходить, розпорошує

Росу з запахами квіток у повітряне море. Листки і квіти розкриваються, а з їх обіймів будиться комашня і бринить. Білочка теребить у кущі смерекову шишку. Над селом плаває яструб і заглядає на подвір’я. Поміж корови стрибнув заєць і помчав у млаки. Худоба сходить у розлогу долину. З одного боку — молодник, а з другого — ліс…

Сніг увечері

Увечері вітер затих. Уночі повалив сніг, тоді все навколо повеселішало. Степ уже не гомонів вітрами. Міста й села лежали в білому мовчанні.

Сніг сліпив очі і людям, і птиці. Щиглики крутили голівками в жокейських шапочках. Стрибали синички в чорних фартушках і жовтеньких светрах. Горобчики піднімали хвостики козирком і мережали хрестиками сніжок.

Усе раділо зимі: природа, птиця, люди. А зима бралася, давила, шаленіла. Сніг не скрипів під ногами, а вищав.

Орися зупинилася біля малесенької ополоночки. Чорна жменя показувала на темному дні дива: голубі тіні, риб’ячі очі. До великої ополонки, без сумніву, наближатися було небезпечно.

Як ми садили сад

Недавно наш клас вирішив посадити сад. Яких ми яблунь насадимо, яких груш, абрикосів, слив, вишень! Навколо саду вирішили посадити захисну смугу акацій, кленів, беріз. Вже місяць ми воюємо з пустирем, звільнили від бур’яну і терну величезну площину.

У жовтні привезли до школи саджанці яблунь і груш. Я, Тимко, Стьопа і Якимчук руками розправляли корінці, присипали їх пухкою землею, заступами біля кожного деревця робили лунки. А спочатку у відкритій ямі ми забивали в дно кілок. Тимко зробив гарну довбню, замашну, зручну. Потім ми прив’язували до кілка посаджене деревце вгорі і внизу, щоб не розхитував вітер.

Могучий дуб

Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату й посадив дуба під вікном.

Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.

І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.

— Зрубайте дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.

— Завтра вранці почнемо… — відповів дідусь.

Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:

— Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рів під фундамент. За ним пішли три сини, дев’ять онуків і красуня внучка.

30 травня

Диктант 5 клас на тему Сівалка

Щоб виросла рослина, насіння повинне потрапити в ґрунт, де є волога і необхідні поживні речовини. Раніше зерна розсівали по полю вручну. Тепер поля засівають за допомогою машин, які називаються сівалками. Трактор везе з собою полем одну або кілька сівалок.

У сівалці є ящик для насіння, висівні апарати, насіннєпроводи і сошники. Сошники роблять борозенки на ріллі. Висівні апарати забирають насіння з ящика і скидають його через насіннєпроводи й сошники на дно борозенок, які відразу ж загортаються землею. Якщо сівалка комбінована, то в кожну борозенку одночасно вносяться добрива. Є сівалки, якими сіють хліб: жито, пшеницю; є сівалки для сівби бавовнику, льону, буряків, кукурудзи

Диктант на тему театр

Кожний з нас не раз дивився на сцену, очікуючи підняття завіси і відчуваючи приховане хвилювання. Завіса піднімається (або розсувається), відкриваючи сцену, на котрій з’являється особливе життя. Воно, це життя, неначе нам знайоме, але поступово ми помічаємо в ньому щось особливе. Мимоволі співпереживаєш горю і радості героїв вистави, стаючи ніби учасником подій, що відбуваються…

Театром називають не тільки будинок, де відбуваються вистави — спектаклі.

Театр — це особливий вид мистецтва, як і музика, живопис, архітектура. Мистецтво театру передає якусь подію так, як це могло б відбуватися у житті. Театр, як дитяча гра, нагадує про щось, що справді відбулося або могло відбутися у житті. Тому про акторів кажуть: «вони грають»

1 червня

 Світанок

Ледве світає, а ластівки вже дзьобонять по стріхах. Півні перекликаються. Вертаються пастухи з кіньми. Свіжий холодок і хмарки на сході віщують погідний день. Стайня відчинена, худоба ще відпочиває.

Сусід на дровітні коле поліно. З-під стріх виповзає лінивий дим. Кури починають гребти коло призьб телята озиваються, корови підтягують басом…

Сонце підходить, розпорошує

Росу з запахами квіток у повітряне море. Листки і квіти розкриваються, а з їх обіймів будиться комашня і бринить. Білочка теребить у кущі смерекову шишку. Над селом плаває яструб і заглядає на подвір’я. Поміж корови стрибнув заєць і помчав у млаки. Худоба сходить у розлогу долину. З одного боку — молодник, а з другого — ліс…

Як ми садили сад

Недавно наш клас вирішив посадити сад. Яких ми яблунь насадимо, яких груш, абрикосів, слив, вишень! Навколо саду вирішили посадити захисну смугу акацій, кленів, беріз. Вже місяць ми воюємо з пустирем, звільнили від бур’яну і терну величезну площину.

У жовтні привезли до школи саджанці яблунь і груш. Я, Тимко, Стьопа і Якимчук руками розправляли корінці, присипали їх пухкою землею, заступами біля кожного деревця робили лунки. А спочатку у відкритій ямі ми забивали в дно кілок. Тимко зробив гарну довбню, замашну, зручну. Потім ми прив’язували до кілка посаджене деревце вгорі і внизу, щоб не розхитував вітер.

3 червня

Криниця Тараса

Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.

Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захо­тілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.

А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.

І називають її люди Тарасовою.

За вікном весна

Земля розтягнулася й дихала вогким віддихом. Легка сіра мряка здіймалася над нею, і земля визирала з сивого серпанку. Деякі місця вже прибралися в ніжну зелень озимини.

Небо було чисте й блакитне. У його висоті щебетали жайворонки. Їхні голоси були немов придавлені повітрям.

Батько й син вирушили в поле орати. Михайло запряг препишні воли до плуга й поганяв їх. Блискучий леміш пірнув глибоко в землю. Великі кусні землі розсипалися хвилею. Часом срібний леміш ховався глибоко у крихкій масі, а часом вискакував і полискував у раннім сонці, пишався рівними борознами за собою.

5 червня
У нашому городі

До чого ж гарно й весело було у нашому городі!  Огiрки цвiтуть, гарбузи цвiтуть, картопля цвiте. Цвiте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, бурякiв, лободи, укропу, моркви! Чого тiльки не насадить наша невгамовна мати. 
 Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед лiта вони вже не вмiщалися в ньому. Вони лiзли одна на одну, переплiтались, душились, дерлися на хлiв, на стрiху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. 
  А вздовж тину, за старою повiткою, росли великi кущi смородини, бузини i ще якихось невiдомих рослин. 
 Там неслися кури нишком од матерi i рiзне дрiбне птаство.

6 червня

Герой народу

Це було ще за часів кріпацтва. Кармелюк ненавидів панів і завжди допомагав бідним людям.
Часто якийсь бідак виходить було у двір, а під порогом у хусточці лежать гроші.
Радіють люди, що Кармелюк приніс їм гостинець. Одного разу бідна вдова із своєю дочкою вели на ярмарок продавати останню корову. Зустрів їх Кармелюк. Він дізнався, що вдова немає й шматочка хліба для маленьких дітей, а тому веде продавати останню корову.
Кармелюк дав вдові грошей, щоб та купила дітям хліба, а корову щоб не продавала.
Багатьох людей врятував Кармелюк від голодної смерті. Про нього народ складав пісні. 

Диктант на тему кобзарі

Кобзарі – та мандрівні музики – співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу.
Кобзарі не мали ласки від долі – майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики – поводирі.
Ходив кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх піснях.
Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. Кобзарева пісня була сильнішою за будь-які зброю.
За А.Григоруком ( 72 слова) 

Запорізька Січ

Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно стало жити українському людові в неволі. І почав він утікати у пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи.
Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорізьку Січ. Це було грізне бойове укріплення. Його оперізували високі земляні вали, глибоченний рів та сторожові вежі. Підступи до Січи пильно охороняли дозорці.
Козацьке товариство обирало з – поміж себе кошового отамана. Очолюване ним військо було як одна сім’я. 

Запорожці

Запорожці – це народ , на всякі діла здатний. Були такі, що й грамоти не вчилися. Зате читали так добре, що й учений так не прочитає.
А сила яка в них була! Хоч у старого, хоч у малого!
Воювали вони так.
Стануть, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. Полки самі себе поріжуть, а запорожцям байдуже! Стоять та сміються.
Запорожців не зігнали з Січі, а вони самі пішли кудись на райські острови. Там і живуть.

(74 слова. З народних переказів)

Історія нашого народу

Наші предки будували замки, щоб боронити рідну землю від нападників. На горі вони ставили міцні будівлі. Оточували їх високим муром. На мурах були бійниці, через які люди давали відсіч чужинцям.
Добре відомі замки в Луцьку, Хотині, Кам’янці-Подільському, Хусті, Острові, Олеську.
Були замки в Києві та Львові. У замках, які збереглися, тепер музеї. Замки треба берегти! Це наша історія.
Завдання. Запиши міркування: Замки треба берегти! Вони... 

Любов до мами

Сестри, Валя та Ніна, гралися на подвір'ї і чекали маму. От Валя й каже Ніні, що треба до приходу мами полити квіти, підмести підлогу, помити посуд. Ніна відмовилася і чекала на подвір'ї маму. Валя тим часом взялася за роботу. Незабаром показалась мама. Ніна так і кинулась до неї. Вона сказала, що довго сиділа і чекала маму. У цей час з хати вийшла Валя. Мама запитала, чому вона її не зустрічає. Дівчинка відповіла, що підмітала підлогу, поливала квіти, мила посуд. Ніна обняла матір і залепетала, що вона дужче її любить.
Мати уважно поглянула на дочок. Потім Валю пригорнула і міцно поцілувала. Ніна тоді все зрозуміла. Вона почервоніла і мало не заплакала. 

Мати

Від Тараса Шевченка українська поезія протягом віків співала і співає величальну пісню матері. Бо ж у матері втілюється вся краса світу. Його сонячність, безмежність, незбагненність.
Мати вчила і вчить нас. У кожної людини стоїть вона початком доброти і совісті. Вона подарувала нам життя, навчила говорити і запалила у серці вічне світло пісні. Тому з образом матері пов’язано усе найдорожче у нашій душі. Це рідний дім, яблуні і вишні в цвіту, широка і журлива річка, запашний луг. Усе те, що зветься Батьківщиною. 

Наша рідна земля

Рідний край !. Дорога серцю земля наша. Безмежні степи, зелені ліси й доли, високі і блакитні небеса ! Хіба є що на світі краще за це довкілля ? Хіба є що на світі дорожче за Вітчизну ?
Рідний дім, гостинна ласкава оселя. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок.
А за порогом відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть мальви, соняшник, вишня.
Ти розумієш, що це – твоя Батьківщина !
Від батьківського порога вона бере свій початок. 

Наші предки

Ми – українці. А нашими предками були слов’яни. Жили вони спочатку в лісах, полювали на звірів, ловили в озерах рибу. Потім стали розводити худобу, вирощувати хліб. Навчилися всяких ремесел.
Слов’яни ділилися на окремі племена. Біля Києва жили поляки, а далі на захід - древляни.
Були ще сіверяни, хорвати, уличі. Кожне плем’я мало свої землі, свого князя. Слов’яни торгували з іншими народами, охороняли свої володіння.
Слов’янські племена згуртувались навколо Києва й утворили свою державу – Київську Русь.

Завдання. Склали асоціативний кущ до слова „українці” 

Природа

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл народних весняних свят. Ці свята пов’язані з стародавніми віруваннями, звичаями.
Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Весна – бажаний гість, її закликають дівчата піснями – веснянками.
Народний образ весни – це образ краси, сили, надії.
Головним святом весни є Великдень. У цей день ми з глибокою вірою висловлюємо слова” Воскресне Україна!” (За О. Воропаєм)71 слово 

Про річку Либідь

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз’їхалися.
Пусто й сумно зробилося в княжому палаці. Не стало ні хоробрих лицарів, не прекрасних королевичів. Минуло кілька літ. Помер князь. Сумним було життя молодої дівчини. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який називається Либіддю.

Рідна мова

Мово рідна! Ти безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця краю.
Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі. Без тебе – перекоти-поле, що його вітер несе у сіру безвість.
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш , кличеш на теплі й могутні хвилі свої. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. 

Річка Стугна

Під Києвом заліг змій. Жителі села Трипілля та міста Києва щодня мусили давати дітей на обід цьому змієві.
От настала черга вести дочку й київському князю. І хоч побивався він дуже та не хотів, а таки віддав дитину душогубові. Але змій князівну ту не з’їв. Сподобалася йому дівчина. Вона ж довідалася, як можна цього змія вбити, написала листа, прив’язала до голуба та й відправила в Київ. У Києві ковалі Дем’ян та Кузьма викували великого плуга, запрягли у цього плуга змія і почали ним орати. м

Старий Київ

Давній народ, який оселився над Дніпром, називався полянами. Жили поляни родинами і мали своїх князів. Були серед них три брати: одного звали Кий, другого Щек, третього – Хорив. І була у них сестра Либідь.
Поселився Кий на одній горі. Щек – на другій, що тепер зветься Щекавицею. А Хорив – на третій горі. Від нього вона називалася Хоревицею. Збудували брати місто і на честь старшого брата назвали його Києвом. Навколо міста росли ліси, дрімучі бори. А в місті жили люди працьовиті. 

Україна наша ненька

Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю...
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки...
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі.
Поема жалю і смутку, краси і недолі...

Ярослав Мудрий

Князь Ярослав Мудрий мав нахил до книг. Читав їх удень і вночі. При ньому було привезено з інших країв багато книжок, які перекладалися і розмножувались. Кожна книжка бібліотеки коштувала вельми дорого. За одну книгу можна було купити ціле село з людьми, землею й майном. У книгозбірні були літописи, Євангеліє, опис життя Олександра Македонського, збірники мудрих висловлювань. На жаль, сліди книгозбірні загубилися.